[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум - Сколівського району » Балачки навколо Сколе » Відпочинок. Дозвілля. Цікавинки. » НедоПарашка або історія про те, як МИ ВИЖИЛИ
НедоПарашка або історія про те, як МИ ВИЖИЛИ
RostykДата: П`ятниця, 03.08.2018, 20:04 | Повідомлення # 1
Лейтенант
Група: Адміністратори
Повідомлень: 78
Репутація: 0
Статус: Offline
НедоПарашка або історія про те, як МИ ВИЖИЛИ

Ця історія особлива. Присвячується всім тим, хто думає, що заблукати в горах це романтично. Спішу вас розчарувати, це НІФІГА не романтично. Отож, не затягуватиму. Теплого літнього ранку, ми зірвались о 05:40, щоб дати цікавий початок другому літньому місяцю і підкорити одну з немалих і невеликих гір – Парашку. Забігаючи наперед, – ми її таки не підкорили. Це був провал. Ну, можливо, не повний, але близький до того. Початок подорожі складався більше, ніж успішно. Це якщо вважати, що троє амбалів з Луганська, які зупинились біля нас, ще навіть коли ми не починали голосувати на узбіччі, це успішно  Здається, вони були милі, ще й підвезли нас до самого Верхнього Синьовидного, але всю дорогу я тримала напоготові кунгфушний блок, прихований рюкзаком  Наступні 10 км до водоспаду Гуркало дались дуже легко. Гарна погода, гарні краєвиди, незрівнянні запахи села, метелики-ящірки...все як книжка пише. Далі холоднюща вода, купання у водоспаді, крики-верески і, звичайно ж, купа фотографій. Те що було далі можна назвати стандартним початком поганенького фільму жахів. Дві веселі дівчини пішли шукати Парашку за маршрутом, намальованим якимось таким самим горе-туристом. Болота з жабами ми ще перестрибували. Після 500 метрів непрохідних хащів нам почало здаватись, що щось тут не те. Вирішивши не випробовувати долю, ми повернули назад. Гугл мепс, як ви вже напевно здогадались, нам не сильно допомогли. Компас вперто показував, що навколо нас якісь магнітні аномалії і показати сторону світу він теж не міг. Єдине, що вдалось, це визначити координати і примарно надіятись скинути їх комусь за першої-ліпшої нагоди, коли телефон зловить хоча б одну поділку мережі. Єдиним орієнтиром була річка, та ми стільки разів її пересікали, що фраза «повернулись назад» є дуже умовною. Справжній мороз пішов по шкірі тоді, коли ми побачили, що річка повертає півколом, з одного боку якого височезний яр, з іншого ялинково-кропив'яно-ожинові чагарники. Сумніву не було – ми заблукали. Саме в цей момент разом з панікою в кров активно почав виділятись адреналін. Вштирило так нормально))) Варіантів у нас було не так і багато, а якщо точніше то один. Згадуємо уроки географії в школі і так, що нам тоді казали? Правильно, йти за течією річки. Про мох і північ це повна маячня, бо мох росте з усіх боків. Залишалось надіятись, що хоча би течія річки не відверта брехня. «Йти за течією» довелось в буквальному сенсі. По самій річці, слизьких каміннях, мініводоспадиках і т.д., місцями річка була завалена деревами. Перед цим був карколомний спуск яром до цієї ж річки, з краю якого Оля ледь не зірвалась. Мені в той момент серце впало в п»ятки, але їй таки вдалось втриматись. Трохи пізніше я заїхала вилицею в камінь, який підступно стирчав зі скелі і ледь не втратила свідомість. Це вже був момент, коли Оля пережила стрес. Крокомір показував, що ми пройшли 5 км річкою. Це диво, що ми не поламали і не попідвертали собі ноги, а рятували нас хороший баланс і гнучкість. Ми старались не думати про те, що річка, якою ми йдемо, це зовсім не та, якою ми йшли на початку і взагалі це фіг зна яка річка, яка може йти фіг зна куди і не виходити в принципі нікуди. Ми себе тішили думкою, що йдемо принаймні вниз, а це вже не в глибину Карпат. В голові нав'язливо звучала пісня «На могилі моїй посадіть молоду яворину». Тим часом сонце сідало, а серце колотило все частіше. Щоправда, ні втоми і болю не відчувалось. І раптом.... О щастя! Річка таки пересікла дорогу, якою ми йшли раніше і злилась з іншою, якраз тією, за якою ми пішли спочатку. Ми ледь не плакали від радості і не могли повірити, що таки вибрались з хащів Карпатського лісу. Ми щасливі крокували селом і ще ніколи так яскраво не усвідомлювали цінності нашого життя. Далі кілька автостопів і ми вже вдома смертельно замучені. Висновок: коли йдете в гори, беріть з собою дуже детальну карту і людину, з якою було б не так то й сумно провести останні години життя 
 
Форум - Сколівського району » Балачки навколо Сколе » Відпочинок. Дозвілля. Цікавинки. » НедоПарашка або історія про те, як МИ ВИЖИЛИ
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: